Зарубіжна література для 9 - Б 22.03

Новаторство драматургії кінця XIX – початку XX ст.

   XIX ст. ввійшло в історію світової літератури як епоха новаторських пошуків митців, появи нових мистецьких напрямків, жанрів прози, поезії.    Звичайно, мистецтво театру не змогло уникнути впливу нових ідей, філософських концепцій.

    У другій половині XIX ст. починається докорінна перебудова драматургії, яку пов’язують з народженням і розвитком «нової драми».

  «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології. Вона сприйняла безліч різноманітних художніх явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл, від натуралізму до символізму. «Нова драма» з’явилася під час панування «добре зроблених», але далеких від життя п’єс і від самого початку  намагалася привернути увагу до найболючіших проблем. Біля витоків нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких зробив неповторний внесок у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії XX ст.                       

  

 Cловник літературознавчих термінів до теми „Оновлення драматургії"

1.      Дія — 1) акт драматичного твору;  2) перебіг подій у художньому творі, через які розкриваються конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя (сценічна дія).    

Дія зовнішня - вчинки, події, зіткнення персонажів.

Дія внутрішня - життя душі героїв, умонастрої, зіткнення ідей, позицій.

2.      „Ібсенізм" - особливість художнього мислення, творчого методу, який  полягає у розкритті трагізму життя через психологічні колізії, поєднання зовнішньої та внутрішньої дії, інтелектуально-аналітич­ному підході до подій та образів, філософському осягненні дійсності, широкому використанні підтексту, символіки тощо.

3.      Інтрига - зав'язка, основна ситуація драми, навколо якої розвивається дія.

4.      Конфлікт — (лат.соnflictus — зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення супереч­ностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями.

5.      Підтекст - прихований, внутрішній зміст висловлювання.

Роль норвезького драматурга Г. Ібсена у створенні «нової драми»

Письменник, один з перших драматургів XIX ст. почав створювати п’єси, в яких зображувалися не дивовижні події, а повсякденні проблеми звичайної людини. Ібсен прагне до максимальної простоти. Він лише відтіняв простотою обставин значимість змісту своїх творів.                   

                          Особливості п’єс драматурга

Вони є розв’язкою              Давня таємниця                  Найвагоміший

давно назрілих                    минулого персонажів          внесок – це прийом

конфліктів                           стає причиною майже         незавершеної кінцівки; 

                                             докорінної зміни долі,         це змушувало глядачів

                                             обставин життя героїв         замислюватися над

                                                                                          основною ідеєю твору,           

                                                                                           самим  визначити

                                                                                            розв’язку  конфлікту 

                 

  * У п’єсах митця різних періодів переважають риси відповідно романтизму, реалізму і символізму.

 *  Ібсен намагався створити проблемний театр, максимально наближений мовою, стилістикою до сучасного глядача.

 *  Один із способів такого «осучаснення» театру – показ на сцені картин повсякденного життя, розкриття його найактуальніших соціальних і моральних проблем перед очима глядачів постають звичні для них картини побуту банкірів, бізнесменів, адвокатів інших пересічних громадян. Саме вони тепер намагаються знайти відповідь на найскладніші питання буття.   Посилюється критичний і навіть викривальний пафос драматичних творів митця.

 ГЕНРІК ІБСЕН  (1828-1906) 

Генрік Ібсен народився 20 березня 1828 року у норвезькому портовому містечку Шієні, в родині, що належала до кола місцевої купецької аристократії. Із п'ятнадцяти років юнак був вимушений працювати учнем аптекаря — саме тоді він почав писати вірші в сентиментально-романтичному дусі. Революційні потрясіння 1848 року в Європі вплинули на нього: Ібсен створив свою першу бунтарсько-романтичну п'єсу «Катіліна» (1849 рік). У 1850 році він переїхав до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором.

У цей час Ібсен написав кілька п'єс, переважно в національно-романтичному дусі : «Богатирський курган» (1850 рік), «Ніч Св. Іоана» (1852), «Фру Інгер з Естрота» (1854), «Бенкет у Солгаузі» (1855), «Олаф Лільєкранс» (1857). Із кінця 1851 до 1857 року він керував першим норвезьким національним театром, заснованим у Бергені й послідовно виступав за відродження національного мистецтва. З часом драматурга запросили очолити «Норвезький театр» у Кристіанії, і тут у першій половині 60-х років він створив і сценічно втілив свої перші твори.

У той час у норвезькій літературі панувала так звана національна романтика. Але Ібсен був переконаний, що «не дріб'язкове копіювання сцен побуту» робить письменника національним, а «той особливий тон», що несеться «назустріч нам із рідних гір із долин… але насамперед — із глибини нашої власної душі». Ще 1857 року Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворивши його на «співавтора драматурга». У драмі не повинні боротися ідеї, бо цього не буває в дійсності, треба показувати «зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких, як у коконах, глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають».

Прагнучи уникнути фальшивої романтичної піднесеності й знайти твердіший ґрунт для своєї творчості, письменник звернувся до історичного минулого своєї країни і створив дві п'єси: побудовану на матеріалі давніх саг драму «Воїни у Хельгеланді» (1857 рік) і народно-історичну драму «Боротьба за престол» (1863). У віршованій п'єсі «Комедія любові» (1862) Ібсен ущипливо висміяв романтичні ілюзії, вважаючи більш прийнятним світ тверезої практики. Розчарування Ібсена в національній романтиці, що посилилося наприкінці 50-х років, було пов'язане і з його зневірою у всіх сферах норвезького суспільного життя. Для нього стало ненависним не лише дріб'язкове міщанське існування, але й брехливість піднесених фраз, демагогічні гасла, які проголошувалися на сторінках газет і в народних зібраннях.

До спроб національних романтиків на чолі з Іваром Осеном створити нову літературну норвезьку мову, очищену від данських запозичень, Ібсен поставився несхвально.

Утім, життя Ібсена стало все тяжчим. Він бідував, і справжнім порятунком виявилась одержана за допомогою драматурга Б'єрнстьєрне Б'єрнсона стипендія на поїздку до Рима. Ібсен виїхав з Норвегії 5 квітня 1864 і перебував за кордоном із короткими перервами майже двадцять сім років.

В Італії драматург створив дві монументальні філософсько-символічні віршовані драми — «Бранд» (1865) і «Пер Гюнт»^[4] (1867 рік), які знаменували його відмежування і прощання із романтизмом й поставили Ібсена в перший ряд сучасної скандинавської літератури. І «Бранд», і «Пер Гюнт» поєднують живі індивідуалізовані образи з узагальненими, підкреслено типізованими.

Основна проблема цих драматичних творів — доля людини, особистості в сучасному суспільстві. Але центральні фігури цих п'єс діаметрально протилежні. Герой «Бранда» — священик Бранд — людина надзвичайної цілісності й сили; герой іншої драми — селянський хлопець Пер Гюнт — втілення душевної слабкості людини.  «Пер Гюнт» знаменував остаточне відмежування Ібсена від національної романтики. Цей твір був сприйнятий сучасниками як нещадний антиромантичний випад і одночасно як найтонша романтична поема.  

Творчі пошуки перших драматичних творів, філософські узагальнення і художні знахідки «Бранда» і «Пер Гюнта» стали підґрунтям для створення драми нового типу. Зовнішнім виявом цього є перехід від віршованої до прозової мови драматичних творів. У комедії «Союз молоді» (1868 рік) письменник звернувся до прямої політичної сатири. Ібсен передчував і закликав прихід «революції духу», яка повинна оновити всі сфери людського існування. Свої роздуми Ібсен втілив у філософсько-історичній трилогії «Кесар і галілеєць» (1873) і в кількох великих поезіях.

Але переворот у суспільному житті не відбувся. Почався новий цикл мирного, зовні благополучного історичного розвитку — розквіт «класичного» буржуазного суспільства. І, починаючи від 1877 року, із драми «Стовпи суспільства», Ібсен створив дванадцять п'єс, у яких надзвичайна точність у зображенні реальних форм сучасного життя поєднується з глибоким проникненням у внутрішню його суть і в душевний світ людей.

Ці п'єси зазвичай поділяють на три групи:

• Перша група, у якій особливо чітко й прямо визначена соціальна проблематика,— це «Стовпи суспільства», «Ляльковий дім» (1879), «Хвороблива уява»(1880), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Маразм старого чоловіка»(1883).
• До другої, яка також відображає обставини реального життя, але більше зосереджена на конфліктах у душі людини, належать «Дика качка» (1884), «Росмерсхольм» (1886), «Жінка з моря» (1888), «Хроніка мого життя»(1889), «Злочин бабки Бейлі»(1889), «Гедда Габлер» (1890).
• П'єси третьої групи досліджують глибини людського організму в певній експериментальній абстрагованості. Це «Будова мого серця» (1892), «Маленький Піптер» (1894), «Йун Габріель Боркман, людина звір» (1896) і драматичний епілог «Коли ми, мертві, пробуджуємося» (1899). У них ще яскравіше проглядають узагальнено-символічні риси, притаманні п'єсам другої групи. Подібне групування п'єс дещо умовне. Соціальна проблематика не зникає і з пізніших п'єс Ібсена, а душевне життя людини стоїть і в центрі його «соціальних» драм.

Ще за життя Ібсена його драматургія визнавалася новаторською. Із повним правом він був проголошений творцем аналітичних п'єс, які відроджували традиції античної драматургії. Композиційні принципи драм Ібсена пов'язували з побудовою «Царя Едіпа» Софокла. Уся дія цієї трагедії присвячена розкриттю таємниць — з'ясуванню подій, які колись відбулися. Поступове наближення до розкриття таємниці й створює сюжетну напругу п'єси, а остаточне її розкриття — розв'язку, яка визначає справжню передісторію головних персонажів і їхню подальшу долю. 

1891 року Ібсен повернувся до Норвегії. Помер Генрік Ібсен 23 травня 1906 року після серії інсультів.^[5]  

Учнем Ібсена вважав себе Бернард Шоу. Послідовниками Ібсена на різних етапах творчості виступали Август Стріндберг і Гергарт Гауптман. Символіка ібсенівської драматургії надихала Моріса Метерлінка. Жоден з драматургів межі століть не уникнув його впливу.

1828р.	Народився в сім'ї кораблевласника в м. Шиєне
1836	Здібний учень, особливо з літератури та малярства. Батько збанкрутував
1843	Через нестатки в сім'ї починає заробляти (учень аптекаря)
1841-1850	Працює, пише вірші та епіграми, малює
1848	Під впливом революції 1848 р. пише першу драму «Катіліна», потім — п'єсу «Богатирська могила» (про вікінгів). Готується до вступу в університет, працює в пресі, недільній школі
1851	Запрошено в Берлін, очолює Національний театр
1848-1864	І період творчості — національно-романтичний. Оспівує героїчне минуле Норвегії. «Катіліна», «Богатирська могила»
1864	На ЗО р. залишив батьківщину (політичні переслідування); живе в Італії, Німеччині
1865-1878	II період творчості — реалістичний. Засудження буржуазної дійсності — «Бранд»,«Пер Гюнт»
1878-1896	III період творчості — створення «нової драми». «Ляльковий дім» (1879), «Привиди», «Дика качка»
1906	Драматург помер

Вплив на українську літературу

В Україні про творчість Ібсена писав І. Франко (стаття «Ворог народу» Г. Ібсена", 1891, та ін.; замітка до 70-річчя від дня народження письменника, 1898). Відштовхуючись від вірша Ібсена «Сила спогаду», І. Франко написав «Школу поета (за Ібсеном)», одна із повістей І. Франка має ібсенівську назву «Основи суспільності».

Творчість Ібсена характеризували Леся Українка (стаття «Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.», 1901), Н. Кобринська (ст. «Про „Нору“ Ібсена», 1900). Драми Ібсена йдуть на українській сцені з поч. XX ст.

Окремі драматичні твори Ібсена переклали А. Крушельницький («Як ми мертві воскреснемо»), М. Загірня («Ворог народові», «Примари», «Нора» та ін.), Н.Грінченко («Гедда Габлер», "Жінка з моря "та ін.), М. Голубець («Пер Гюнт»), а також М. Грушевська, Ю. Кміт, Ю. Зорянчук, В. Гладка, К. Корякіна, І. Стешенко та інші.

Деякі вірші Ібсена переклали І. Франко, О. Жихаренко, О. Бурґардт, Д. Павличко, Н. Іваничук та інші.^[6]